Знову день. Новий день. Щогодини ми віддаляємося від тих страшних моментів, про які безперервно сповіщали всі телеканали країни. Я йду по місту, по великому гарному місту, і не можу повірити, що це сталося саме з українцями. За що ти так з нами, Боже?..
Десятки вбитих, зниклих безвісті, тисячі покалічених, мільйони облишених надії. 22 роки Україна існує як незалежна держава, та цьому передували цілі покоління сиріт. Ті сироти – тоді ще малоросійський народ. Без мови. Без держави. Без права вибору.
Я йду далі і бачу людей, безперечно, прекрасних людей. Вже декілька місяців я не маю в цьому жодного сумніву. Це могутня нація, здатна у відчаї кинути виклик вовку, що доїдає останнє ягня зі стада. Це терпляча нація, яка, отримавши благословення Боже, пішла на війну і виграла її. Та є серед нас і люди, чиї руки заплямовані кров’ю. Вони вже не на полі бою. Вони вже навіть не в парламенті. Зараз вони серед нас. Йдуть собі спокійно вулицею, розмовляють по телефону. Але тінь загиблих не дасть їм спокою до смерті. Це справжні звірі, що не заслуговують на прощення.
Попереду часи відбудови. Часи покаяння. І часи розплати. В українців знову з’явилася надія на гідне життя. Певен, люди більше не допустять такого звіра до влади, не дозволять так знущатися над собою. Ми стаємо свідками переродження народу, і за цю метаморфозу Україна заплатила сповна.
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Сергій ФІЛЮК
Источник:
Внимание! При копировании или частичной перепечатке материалов сайта, ссылка на faceaworld.com обязательна. Использование материалов в печатных либо других информационных носителях возможно только при наличии ссылки на первоисточник! Ознакомьтесь с условиями использования материалов.
